Вони допомагали херсонцям не лише отримувати всі банківські послуги, а відчувати, що Україна з ними і під час окупації Херсонщини, і зараз, коли місто чи не щогодини здригається від вибухів та обстрілів.
Багато не витримують та залишають місто, їдуть в евакуацію, а вони повернулися, бо хтось же має дбати про херсонців, про їх законне право на доступ до фінансових послуг. Наталя Комарницька та Олена Ламанова, спеціалісти з обслуговування клієнтів відділення “Херсонське №6” працювати під час окупації міста і чи не останніми залишили окуповане місто. Щойно Херсон деокупували, відразу повернулася до роботи у рідному відділенні. Вони впевнені, що лише на своєму місці, у своєму місті можуть принести користь та наближати перемогу.
“Найбільше в роботі мене надихають моменти, коли ти допомагаєш клієнтові і бачиш в його щасливих очах вдячність, - розповідає Наталя Комарницька, спеціаліст з обслуговування клієнтів відділення “Херсонське №6”.
Щодня ми допомагаємо херсонцям вирішувати різні банківські питання: від переоформлення банківських карток до отримання міжнародних виплат. У кожного, хто приходить зараз до відділення - своя історія, але всіх нас тепер об”єднує війна. Нічого незвичного чи неординарного не було і в зверненні цього чоловіка. Лише, як зазвичай це буває, він поділився, що довгий час проходив лікування через отримані опіки - війна не оминула жодного херсонця та має скруту у фінансах. Скоріше за професійною звичкою перевірила чи має клієнт страхування. Як же зраділа, що договір було оформлено, але через окупацію пропущено декілька щомісячних внесків. Та руки не опустилися, розуміла, що маю знайти вихід із ситуації. Відразу зв'язалася з головним офісом, страховою компанією, аби погасити заборгованість та відновити поліс. Я раділа не менше за клієнта, який погасив заборгованість і таки отримав значну суму страхових виплат.
Тієї миті я зрозуміла значення слів, що очі - дзеркало душі, і вкотре впевнилась, що погляд говорить більше за тисячу слів. Цей щасливий і вдячний погляд пам'ятатиму ще довго. Для цього і працюємо”.
“Мене зацікавила ця панянка дуже поважного віку буквально з її першого кроку у відділенні, - розповідає Олена Ламанова, СОК відділення “Херсонське №6”. - В її поставі, поведінці, манері спілкування було щось настільки аристократичне і інтелігентне, що не звернути на неї увагу було просто неможливо. Охайно вдягнена, із акуратною зачіскою та ридикюлем, вона підійшла до мене і м’яко та лагідно попросила допомогти з переоформленням картки. Ні, вона не жалілася на життя чи війну, навіть не нарікала на малу пенсію. Більш того, вона навіть словом не прохопилася, що через окупацію не отримувала пенсію і не мала коштів навіть на хліб.
Коли я почала переоформляти картку, помітила, що у бабці зібрала чималенька сума на “Скарбничці”. Відтак запитала чи не хоче покласти заощадження на депозит, аби убезпечити кошти. Вираз її обличчя за секунду змінився декілька разів: від здивування до радості і недовіри. Вона навіть не здогадувалась, що має такі кошти. Перепитувала мене тричі, чи це дійсно її кошти та чи може вона їх зняти та розпорядитися за власними бажаннями. Лише тепер вона ніяково зізналася, що наша “Скарбничка” врятує від страшного вибору: купувати ліки, аби полегшити перебіг хронічних хвороб чи продукти, аби врятуватися від голодної смерті.
Щодня ми обслуговуємо різних людей та слухаємо їх історії цієї страшної війни. І коли наша допомога стає рятівною - відчуття гордощів за свою роботу, свій Банк, свою країну переповнює і додає впевненості, що все буде Україна”.
