Цією історією поділилася з нами Людмила Ковтонюк, спеціаліст з обслуговування клієнтів відділення нашого банку, що у Гайвороні.
Він зайшов до відділення та довго придивлявся, прислухався, як ми розмовляємо з клієнтами, як обслуговуємо. Здавалося, що цей кремезний чоловік не може наважитися підійти та поділитися проблемою. А що проблема суттєва, було написано на його обличчі. Відтак він сів у крісло біля мого столу. Я не поспішала із стандартними запитаннями, на декілька секунд затримала дихання. В той момент здавалося, що можу відлякати його навіть голосним подихом.
“Я з Куп'янська, що на Харківщині, переселенець, - ледве вичавив із себе перші слова. - Ми тікали від рашистів. На блокпосту вони забрали у нас все: і машину, і речі, і всі банківські картки та паролі до них. Добре, що залишили живими всіх. Добрі люди допомогли, привезли до вашого міста. Тепер живемо всією родиною тут. Кажуть у вас можна оформити картку на отримання допомоги. Хоч яку копійчину отримувати, хоч на хліб. Я ваш клієнт”.
Коли почала обслуговування, побачила, що всі його картки, активно юзали окупанти. Зняли все, що можна було зняти, ще й загнали у борги - розраховувалися в магазинах, знімали готівку. Транзакцій було чимало. Серед них моє око зачепилося за щомісячний платіж у 29 грн. Така сума, зазвичай, списується за страхування від шахрайств. Я перевірила інформацію та впевнилася, що то дійсно була страховка. Зраділа, що можу допомогти, і відразу запропонувала подати заявку по страховому випадку. Чоловік навіть не повів бровою, настільки його приголомшила інформація про суму боргу.
“Мене стільки разів било життя, що я не вірю нікому і ні в що, крім себе і своїх сил”, - відповів, схилив голову та вийшов з відділення. Його біль, розпач, недовіра так вразили мене, що я вирішила не здаватися. Наступного дня зателефонувала і довго вмовляла хоча би написати заяву у поліцію, а потім прийти до мене. Заздалегідь продумала кожне своє слово, яким би могла впевнити його подати заявку в страхову компанію на отримання відшкодування за настанням страхового випадку. Вмовила, хоча по очах бачила, що не вірить.
Через тиждень мій переселенець з самого раночку чекав на мене на порозі відділення. На його картку було зараховану значну суму, і він не міг зрозуміти, що то за кошти. Перевірила і зраділа ніби маленька дівчинка, що отримала бажане. Страхова компанія зробила виплати відповідно до оформленого договору - 50 тис. гривень зайшли на картку. Я побачила таку вдячність в його очах, що ледве і сама стримала сльози.
Людяність і ПриватБанк творять чудеса.
